Про
проблеми сучасної української вищої освіти спілкуємося із доктором економічних
наук, професором кафедри менеджменту Вінницького національного технічного
університету Морозом Олегом Васильовичем.
- У суспільстві існує точка зору про те, що вища
освіта дискредитувала себе. Як Ви оцінюєте такі коментарі?
- Така постановка питання є помилковою. Освіта та вища
освіта зокрема є безпосереднім індикатором рівня розвитку країни. Високий
рівень освіти – показник постіндустріального суспільства, за яким Україна
належить до групи розвинутих країн. ООН, інші міжнародні організації
розглядають цей критерій як один з основних. Існують достатньо підтверджені розрахунки
про безпосередній зв'язок рівня освіти із добробутом в країнах, особливо в
країнах «третього світу». Проблема України полягає у тому, що високий рівень
освіти невиправдано низько корелює із рівнем та якістю життя. Саме це слід
вирішувати і відповідну формулювати зміст проблеми.
- Чи є
майбутнє в українських університетах?
Безумовно. Їхня справжня історія лише
розпочинається. Українські університети сьогодні знаходяться у певному
кризовому стані. Але будь-яка криза – це переломна точка, сподіваюсь наша
спрацює на покращення. Якщо здійснити модернізацію університетів, можливо і
необхідно забезпечити їхній розвиток. Якщо нічого не робити – вони просто
зникнуть. Приклади цього, на жаль, вже є.
І у набагато гірших економічних умовах уряди,
країни, суспільство йшли на фінансування освітянських та наукових закладів типу
університетів. Згадаємо вислів Наполеона, який під час війни у Єгипті та
безпосередньо нападу ворожої кавалерії з усіх боків пустелі, надавав безсмертний
за своїм змістом наказ: «Віслюків і вчених – у центр колони!» (вчені перебували
ТОДІ у складі експедиції для вивчення памяток археології). Віслюків – тому що
вони перевозили воду у пустелі, а вчені – тому що було розуміння про
необхідність їхнього захисту понад усе. За аналогією сьогодні в Україні вчених
(а до них я відношу і викладачів ВНЗ) також слід захищати не меншою мірою.
- Наскільки престижною є сьогодні робота
викладачів вищої школи?
- Престижність природньо обумовлена соціальним
статусом і матеріальним стимулюванням. На жаль, мотивацію викладачів в Україні
сьогодні доводиться шукати не у низькій оплаті праці. Однак, переважно саме так
було і у часи колишнього СРСР, коли більш менш високий рівень оплати праці
завжди був в еліти викладачів, які до того ж забезпечували викладання
політизованих дисциплін або працювали у сфері оборонного комплексу. Якщо
порівнювати стан українських викладачів із світовим, то нічого втішного не знайдемо.
Якщо узагальнити, то викладач в Україні отримує у 10 разів менше ніж у Греції,
який, в свою чергу, отримує у 10 разів менше ніж в Англії. Така сумна
математика. І у цьому також полягає джерело коруції в українських
університетах. Саме тому проблема низьких мотивацій є, як вважаю,
першочерговою. Зі свого досвіду хотів би відзначити, що для українських вчених
головним був і залишається фактор самореалізації, своїх ідей, винаходів,
розробок, поглядів врешті-решт.
- Якщо Ви вже торкнулися цієї теми, то наскільки
поширеною є корупція сьогодні в українських університетах? Як із цим боротися?
- Корупція є. Заперечувати ці факти чи
применшувати негативні наслідки явища безглуздо. Наскільки відрізняються ВНЗ за
цією ознакою, я не можу об’єктивно
порівняти. Але така різниція, безумовно, існує, що вже говорить про суб’єктивнє підгрунття проблеми.
Корупція – це не тільки ситуація, коли студент
дає хабар, а викладач його приймає чи примушує давати. Це і тіньові схеми
управління в університетах, це - «сімейственість», це - панування «телефонного
права», іншими словами, це - ситуація, коли в університеті не існує системи
виштовхування із викладацького середовища осіб, які не відповідають фаховим чи
моральним вимогам.
Зводити корупцію до рівня оплати праці викладачів
занадто просто. Це – аргумент на користь тих керівників, для яких корупція є
вигідною у прямому чи опосередкованому тлумаченні цього. «Низька зарплата – то
що я можу зробити?». Я вже згадував, що асистент ВНЗ отримував у 80-хх рр. у
СРСР 140 крб. (ті хто памятають – зрозуміють як це було мало). Проте корупції
тоді майже не було.
Хотів би підкреслити, що корупція у ВНЗ не є,
умовно кажучи, «старою» нормою,
традицією. Тридцять років тому її не було, бо я сам навчався навіть не
підозрюючи що таке може бути. Звідси навіть теоретично корупцію подолати не
важко. Знову ж таки, у будь-яких, навіть найкорумпованих університетах, існує
частка викладачів, для яких корупція це – ненормально і які в принципі не
будуть цим займатися навіть якщо їм взагалі не платити зарплату. Отже, в першу
чергу це не правова, а моральна проблема. Як забезпечити щоб норма «не давати
хабарі» панувала – це вже завдання менеджменту університету. Це важке, але
реальне управлінське завдання. Саме керівник вищого навчального закладу повинен забезпечити створення того рівня
корпоративної культури, за якої корупція стане неможливою.
- Як Ви вважаєте, чи важливо сьогодні мати вищу
освіту?
- Вища освіта – важливий етап становлення кожної
людини. Батько Сікорського (відомого авіаінженера, творця гелікоптера та цієї
галузі авіабудування у США) свого часу жалівся, що для забезпечення навчання
сина у Київському університеті прийшлося продати родову землю. Але справа, як
виявилося, була того варта.
Вища освіта, окрім набуття фахових знань, це –
друзі, знайомства, кар’єра, нова інформація, навики комунікацій та багато чого
іншого, які просто необхідні для майбутнього. Мене, наприклад, дуже радує у
сучасної молоді бажання самореалізуватися. У мої часи було набагато більше
оточення тих, кому «все байдуже».
Згадую як свого часу радів мій батько –
напівсирота, виходець із простої селянської сімї, батько якого загинув у 1943
р. – коли почув звістку про те, що я поступив в інститут. Я тоді ще дивувся
чого він так радіє, ну, поступив – то й поступив. Лише тепер розумію, що така
подія різко змінила моє життя, і він, який не міг отримати вищу освіту сам, це
як ніхто розумів.
- Як Ви вважаєте де краще отримувати вищу освіту, в
Україні чи за кордоном?
- Вибір вищої освіти є одним із основних етапів у
житті кожної людини, і лише їй приймати остаточне рішення, зважаючи на всі
аргументи.
Загалом хотів би означити, що вища освіта в
Україні має достатньо високий рейтинг у світі. І це не зважаючи на несприятливі
умови, в яких перебувають наші ВНЗ, з якими не стикається жоден університет
Європи. Певне «приниження» рейтингу, як мені здається, здійснюється найчастіше
в самій Україні. В останньому рейтингу найкращих університетів світу, що був
складений з використанням матеріалів британською компанією Quacquarelli Symonds,
увійшли шість українських навчальних закладів. Ввійти до цього списку іншим
нашим ВНЗ цілком реально.
Людина, яка навчається за кордоном, а потім
повертається в Україну, може стикнутися із тим, що вчилася, орієнтуючись на
підходи іншої країни та суспільства. Не думаю, що це буде серйозним бар’єром для кар’єрного зростання, але й ігнорувати це не слід. Іншими словами, якщо
людина навчається за кордоном, то скоріше всього і працювати буде саме там. В
свою чергу завжди вважав, що реалізуватися в Україні потенційно можливо
набагато більшою мірою, аніж за кордоном. Саме тому вчитися і працювати в
Україні все ж таки вважав би більш прагматичним. Зараз я свідомо не торкаюся
патріотичних мотивів.
- Що повинно бути в основі розвитку сучасного
університету?
- Як і тисячу років тому, у будь-якій країні
університет базується на трьох функціях – навчальному процесі, науковій
діяльності та сприянні розвитку громади, регіону, країни. Все інше здійснюється
в межах цих функцій. Здійснювати управління університетом та забезпечувати його
успішний розвиток, якщо є розуміння цих функцій та принципів їхньої реалізації,
не важко. Набагато важче дотримуватися цих принципів у тих умовах, що існують
сьогодні.
Університет – це консервативна організація, яка
побудована на невловимому співвідношенні унікальності знань, фаховості, високої
моралі, знань психології тощо. Основу університету складає унікальна атмосфера
лекційної аудиторії та взаєморозуміння і довіри між викладачем та студентом.
Якщо говорити про стратегію розвитку, вважаю, що в основі такої повинна
бути модель дослідницького університету, яка дозволить використати одночасно і
потенціал навчального процесу, наукової діяльності та впровадження відповідних
результатів у практику.
Не менш важливим завданням є створення справжньої системи самоуправління в
університеті, коли ефективність його діяльності не буде залежати від кон’юнктурних
факторів, особи що є першим керівником, впливу зовнішніх організацій, політики
врешті-решт. Натомість такий принцип автоматично забезпечить концентрацію на
кафедрах людей, які відповідають вимогам сучасного університету.
- Які для Вас основні
принципи в роботі?
- Для мене важливо, щоб стосунки із колективом будувались
на засадах чесності, відповідальності та толерантності. Також важливо, щоб у будь-якій справі була чітко
окреслена ціль. Наскільки чітко керівник представляє свої цілі та цінності,
багато в чому залежить які люди будуть працювати в колективі і як швидко буде
досягнуто мети.
- Які завдання стоять перед успішним
керівником університету.
- Повертаючись до тем корупції, вважаю, що важливим є забезпечення
прозорості діяльності університету та його структурних підрозділів, в тому
числі прозорості фінансово-економічної діяльності. Необхідно забезпечити
можливість відкритого обговорення доходів і видатків університету у процесі
формування та реалізації його річного консолідованого бюджету.
Безумовно важливим є інтеграція університету до загальноєвропейської
системи освіти і наукової діяльності, забезпечення високої якості навчального
процесу на основі європейських стандартів.
Ефективна управлінська система – це в першу чергу підвищення
вмотивованості професорсько-викладацького
складу, оперативне задоволення соціальних потреб працівників і студентів
університету, розширення спектру освітніх послуг та підвищення їхньої якісті, що в решті решт загалом покращує
імідж університету і підвищує його привабливість для вступу.